Гіперактивність 

Інтерактивність (або відкритість до спілкування) – це поняття, яке розкриває особливості взаємодії між об’єктами і можливості отримувати різні види інформації та реагувати на них. У наші дні цей термін набуває особливого значення. Інтерактивними сьогодні називають:

- спеціальні засоби, що забезпечують безперервну діалогову взаємодію комп'ютера з користувачем;

- комп’ютерні ігри та спеціальні іграшки;

- окремі види мистецтва, якщо для глядачів допускається можливість впливати на сюжет;

- деякі види радіо- та телепередач;

- уроки, на яких використовують спеціальні методи (робота в малих і великих групах, карусель, акваріум, мікрофон, мозаїка тощо).

Оскільки «інтерактивний» – означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною), то інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. У процесі навчання позитивні результати дають і діалоги учнів. Завдання вчителя – навчити учнів не боятися висловлювати свою думку та слухати інших. За цих умов учень стає себе активним учасником уроку і власного розвитку, у нього виникає внутрішня мотивація до навчання та підтримується інтерес до предмету. 

Ефективними засобами на шляху впровадження методів інтерактивного навчання на уроках математики можуть стати мультимедійні технології, навчальні проекти, дидактичні та ділові ігри тощо. Вже в 5 класі учням можна запропонувати «гру», яку можна використовувати майже на кожному уроці. Правила цієї гри прості і зрозумілі учням. Кожний учень, який розв’язує задачу чи приклад біля дошки, має відповісти на 3 запитання (вони стосуються теоретичного матеріалу вивченого раніше) від учнів класу. Правильність відповідей оцінює учень, який формулював запитання, і учитель. Можливі різні варіації такої «гри». Але завжди така діяльність спонукає учнів до вивчення теоретичного матеріалу і самостійної роботи з підручником, розвиває пам'ять і увагу, сприяє самоконтролю і самокорекції, виховує культуру мовлення і уміння слухати інших.

Активний – в перекладі з латинської означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» вказує на перевищення норми. Про норму судять спеціалісти, тому діагноз СДУГ - синдром дефіциту уваги та гіперактивність – може поставити лише невропатолог. Донедавна в Україні про існування такого захворювання не говорили. Лише в 2008 році МОЗ України визнало це порушення захворюванням. За деякими експертними оцінками в Україні нараховують від 50-150 тис. гіперактивних дітей.

Гіперактивність – це порушення у нервовій системі дитини, що спричинене різними чинниками: генетикою, особливостями функціонування головного мозку, пологовими травмами, інфекційними хворобами, якими дитина перехворіла в перші місяці життя, психологічними травмами, хронічними перевтомами тощо. Основними проявами цього синдрому є порушення здатності дитини контролювати та регулювати свою поведінку, що характеризується моторною гіперактивністю, імпульсивністю, невмінням зосереджуватись. 

Гіперактивність, окрім деяких виключень, не впливає на загальний інтелект дитини, але у таких дітей постійно виникають проблеми з шкільною успішністю. Через розлад уваги, пов'язаний з надмірною збудливістю та непосидючість, а також погану пам'ять, в школі вони не бажані учні. Зазвичай, при виявленні гіперактивності у дитини, їй пропонують індивідуальне навчання.

Зараз в Україні є надзвичайно актуальною є проблема інклюзивного навчання, коли діти з особливими потребами здобувають освіту не у спеціалізованих закладах, а в загальноосвітніх, що сприяє їх подальшій соціалізації.

Гіперактивні діти-школярі – суцільна проблема на уроці: вони не можуть всидіти на стільці, хитаються, схоплюються з місця, не можуть дочекатися своєї черги під час виконання вправ ланцюжком, на запитання відповідають не замислюючись, не дослухавши до кінця, починають виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, розмовляють без зупину, гублять і забувають свої речі. Вони часто зривають заняття і заважають іншим. Проте за своєю природою це ініціативні та розумні учні, адже всмоктують інформацію, яка їх цікавить на даний момент, як губка.

Гіперактивність – це не риса характеру. Учень не винен у тому, що він такий. Насправді, він сам не задоволений своєю поведінкою. Проблема в тому, що він не здатний належно контролювати свої дії, якби цього не прагнув. З часом, виростаючи, більшість гіперактивних дітей набувають більшої здатності до самоконтролю і зовсім адаптуються соціально. Діти ж, яким це не вдалось, в подальшому дорослому житті будуть мати багато різних проблем. Саме тому, надзвичайно важливо, щоб школа не відверталася від цих дітей, а навпаки – допомогла здобути якісну освіту і навчила жити в соціумі не конфліктуючи з ним.

Гіперактивні діти можуть навчатися в звичайних класах. Але для цього вчителі, що працюють у цих класах, мають бути повідомлені батьками про діагноз учня, щоб витівки дитини не сприймались викладачем на особистий рахунок. Також вчитель має бути добре обізнаний з проблемою гіперактивності, співпрацювати з батьками і мати бажання співпрацювати з дитиною, що дуже потребує цієї допомоги.

Мета статті – показати окремі прийоми інтерактивного навчання математики в 5 класі, де навчаються один чи кілька гіперактивних учнів.

Найяскравіше гіперактивність проявляється у початковій школі та у 5-6–х  класах, коли відбувається зміна діяльності і збільшуються психологічне та інтелектуальне навантаження на учнів. Найскладніше утримувати увагу учнів на уроках формування і засвоєння знань, умінь і навичок, оскільки на таких уроках учні мають розв’язувати багато досить одноманітних задач і вправ (на одне або декілька правил). Але навіть на таких уроках можна і слід урізноманітнювати види навчальної діяльності, щоб підтримувати інтерес учнів на кожному етапі уроку. Особливо це стосується гіперактивних учнів, бо зацікавивши їх певними видами роботи, учитель розв’язує одразу кілька важливих проблем:

-         дисципліна і гарний мікроклімат у класі;

-         співпраця з учнями, що мають особливі навчальні проблеми (саме цього прагнуть батьки);

-         задоволення від гарно проведеного уроку і власної спроможності.

На прикладі одного уроку  покажемо, як можна провести урок, не лише цікавий для всіх учнів, а й корисний для гіперактивної дитини. Для цього пропонуємо скористатися додатковою дошкою - мультимедійною, або як її ще називають інтерактивною. дошки. Це своєрідний додатковий монітор комп’ютера, який має великі розміри і реагує на дотик.   

Мультимедійна дошка дає можливість поєднувати різні форми подання інформації. Відомо, що більшість людей запам’ятовує 5% почутого і 20% побаченого. Одночасне використання аудіо- і відеоінформації підвищує запам’ятовування до 40% - 50%. Отже, використання мультимедійної дошки на уроці робить процес навчання не тільки цікавим, але й ефективним.

Аби гіперактивних дітей чомусь навчити треба для початку їх зацікавити.  Через неуважність гіперактивна дитина могла не почути пояснення вчителя. Спалахи уваги гіперактивних дітей короткі. Вони не можуть утримувати на чомусь увагу більше 5-10 хвилин. Але здатні швидко її переключати з одного предмета чи явища на інше. Відповідно, завдання вчителя якомога більше утримати увагу учня на дошці і на собі, а в цьому йому може допомогти мультимедійна дошка.

Використання анімації на слайдах у презентації до уроку, зміни кольорів і розмірів об’єктів, що розглядаються, уможливлюють штучне переключення уваги учнів на нові об’єкти, які пов’язані між собою логічно і несуть змістове навантаження. Вміст звукового супроводу та об’єктів, які реагують на дотик (наприклад, які можна переміщувати доторкнувшись до дошки) дозволяє задіяти всі види пам’яті дитини, як звичайної, так і гіперактивної. Емоційна привабливість того, що учень бачить на дошці і різноманітність подразників (зорові, слухові, тактильні), зумовлює його інтерес, який проявляється в підвищеній увазі.

За декілька хвилин до початку уроку вчителю потрібно прослідкувати, щоб на робочому столі гіперактивного учня не було предметів, що відволікають увагу, щоб учень не сидів біля вікна, дверей чи джерел шуму. Детальніше про можна прочитати у статті [1]. Наведемо кілька порад, сформульованих автором цієї статті.

«Важливо правильно вибрати місце для гїперактивного учня:

• близько до вчителя — для полегшення зорового контакту та інструктування;

• в оточенні організованих, толерантних однолітків;

• подалі від подразників (проходів, вікон, дверей, батарей, кондиціонерів тощо).

Щодо вибору місця за партою, де сидітиме дитина, то найчастіше рекомендують посадити її за першу парту, бажано в центрі, з успішним та спокійним однолітком. Але ми б радили вчителеві діяти на свій розсуд. Оскільки у такому підході є як переваги, так і недоліки. Сидячи за першою партою, дитина менше відволікається на подразники, за нею легше спостерігати і реагувати на її поведінку. Та якщо дитина занадто збуджена або активна, то на певному етапі вчитель може посадити її й подалі, адже своєю активністю вона може відволікати інших учнів. Можливо, з часом, коли дитина стане більш організованою, її можна буде посадити ближче. Вибір сусіда для гіперактивної дитини — також дуже індивідуальна річ. Однозначно не можна садити разом двох гіперактивних дітей. Бажано обрати сусіда, який справлятиме позитивний вплив на дитину і допомагатиме їй у навчанні. Але допомога гіперактивній дитині не повинна негативно впливати на успішність та емоційний стан дитини-асистента. … Щодо розміщення парт у класі, то оптимальним вважається класичне розташування їх рядами. Це дає змогу зменшити відволікання дитини порівняно з розміщенням по колу, або коли кілька парт ставляться одна навпроти одної. …

Загальні рекомендації для вчителів:

• Використовувати змістовні, цікаві види роботи.

• Уникати нудних, довготривалих видів діяльності.

• Добре планувати уроки, часто змінювати діяльність протягом уроку.

• Використовувати коректний стиль спілкування, спокійний тон голосу.

• Стимулювати та підтримувати старання учнів.

• Знаходити час на індивідуальне спілкування з учнями.

• Бути чуйним до особливих потреб учнів.

• Використовувати зворотний зв'язок.

• Підтримувати  контакт  із сім'єю дитини.

• Уникати некоректної критики, не ображати учнів" .

Дуже важливим є налаштування учнів на робочий лад. І якщо перед виконанням вправ на обчислення повторити табличку множення чи провести усний рахунок для звичайних учнів корисно, то для гіперактивних – це просто необхідно.

Актуалізацію опорних знань, отриманих на попередньому уроці, пропонуємо провести усно за допомогою завдань, що подаються на слайдах.

На такого роду завдання обов’язково має бути викликаний гіперактивний учень, але він не має бути першим, бо при правильній відповіді може втратити цікавість до завдання, і не має бути останнім, бо не витримає довгого чекання.

Якщо в класі немає учнів з особливими навчальними потребами, то всі зображення на слайді можна подавати одночасно. За наявності слабкозорих або гіперактивних учнів бажано розглядати кожну фігуру слайда окремо або парами. Разом із назвою слайду це допоможе сфокусувати увагу учнів.

Форма опитування за слайдом може бути такою. Вчитель адресує запитання до класу. Учні піднімають руки. Вчитель викликає якогось учня, той пропонує свій варіант відповіді; вчитель перепитує у класу, чи не має іншого варіанту, і лише потім на дошці з’являється правильна відповідь.

Заохочення необхідне для підтримання робочого настрою гіперактивної дитини. Тому на етапі розв’язування задач дуже важливо хвалити гіперактивну дитину, що знаходиться на своєму робочому місці за проміжні успіхи тактильно: гладьте по голові, поплескуйте по плечу. Це зробить вашу увагу до цієї дитини непомітною і не призведе до ревнощів інших учнів класу.

Вихід до дошки і відповідь біля дошки найбільше організовує гіперактивну дитину. Бажано, щоб при цьому вчитель знаходився поруч, і між учнем і вчителем був візуальний контакт. Дивіться їй в очі перш ніж заговорити.

Гіперактивні діти можуть пропускати букви, недописувати речення,  робити помилки при переписуванні умови приклада, замість дії додавання виконувати, наприклад, дію віднімання і т.д як в своєму робочому зошиті, так і на дошці. Це відбувається не через слабкий інтелект або бажання дійняти вчителя, а внаслідок невміння концентруватися. Тому, якщо біля дошки стоїть гіперактивний учень вчитель маєте постійно слідкувати за дошкою і корегувати його дії. Головне, не перевантажити учня. Можна завдання розбити на коротші. При цьому варто пам’ятати, що вказівки, які виходять за межі одного речення, не сприймаються дітьми з мінливою увагою.

Для всіх учнів 5-х класів важко продуктивно працювати протягом 45 хв, тим більше це випробовування для гіперактивної дитини. Полегшити інтелектуальне навантаження можна за допомогою фізичної хвилинки, або вправ на уважність, які супроводжуються рухами. Наприклад, ви можете провести своєрідну гру, коли учні мають підняти праву руку і зігнути праву ногу, якщо ви називаєте парне число, або підняти ліву руку і зігнути ліву ногу, якщо ви називаєте непарне число. Або ця хвилинка може бути зовсім спокійною (це залежить від настрою класу): всі учні зі своїх робочих місць протягом 30с або навіть хвилини дивляться мовчки у вікно і намагаються побачити щось таке, чого вони раніше не помічали.

Підсумок уроку може бути проведений у такий спосіб. На мультимедійній дошці поступово з’являються незакінчені фрази:

Я дізнався …       Тепер я точно знаю ….       Я зрозумів ……        Завжди слід ….            Я навчився …        Мені сподобалося ….

 Учням пропонується продовжити фрази так, щоб вони стосувалися теми уроку. Це навчить учнів не боятися висловлювати власну думку і вміти давати оцінку своїм діям.

Вчитель завжди має бути готовий до неадекватних витівок гіперактивної дитини, але їх можна зменшити, якщо бути стриманішим до дрібниць, не підвищувати голос, не сварити, не потурати, не сюсюкати, не нервувати, не дратуватися, не поспішати і не квапити гіперактивну дитину. Замість наказів – прохання. І частіше хвалити.

Надмірна кількість вражень призводить до збудження учнів і втрати самоконтролю. Тому роботу з мультимедійною дошкою слід поєднувати з роботою на звичайній дошці (пояснення вчителем чи учнем теоретичного матеріалу, розв’язування задач і вправ, ознайомлення учнів з креслярськими та вимірювальними інструментами, виконання побудов тощо), а також з традиційними видами самостійної діяльності учнів: самостійна робота учнів з підручником; математичні диктанти; виконання завдань з Робочих зошитів;  тестування та ін.

Наприкінці уроку (після проведення підсумків, оцінювання та пояснення домашнього завдання) можна пропонувати вправи на розвиток уваги та уміння концентруватися, що буде надзвичайно корисним для гіперактивних дітей і не завадить іншим дітям. Це вправи такого змісту: знайдіть відмінність, встановіть закономірність, запам’ятайте якомога більше чисел, танграм тощо.